Сидерати

Термін «сидерація» вперше запропонував у ХІХ ст. французький вчений Ж. Віль. Заробку (повну або часткову) у грунт надземної маси спеціально висіяних рослин називають «сидерацією», а саму культуру – сидератом.
Сидерати – рослини, які тимчасово вирощують на вільних ділянках грунту з метою поліпшення грунту, збагачення його азотом та пригнічення росту бур’янів.
Одне з важливих правил органічного землеробства – ґрунт ніколи не повинен залишатися без рослинного покриву. Відкриті довгий час ділянки ґрунту схильні до значного погіршення структури та збіднення.
Цінність і важливість сидеральних культур не обмежується лише властивістю чудового замінника традиційних органічних добрив. У сучасних умовах поглиблення спеціалізації приватних господарств і концентрації сільськогосподарського виробництва відбувається скорочення періоду ротації сівозмін, високе насичення одновидовими або близькими за біологічними властивостями культурами, що призвело до певного напруження фітосанітарного стану в агроценозах. Тому особливого значення для ефективності сівозмін і підтримання родючості грунту набувають сидеральні культури.
Обираючи ту чи іншу сидеральну культуру, потрібно враховувати кліматичні, грунтові та організаційно-економічні умови господарства. Особливу увагу слід звертати на насінництво, оскільки вартість насіння становить основну статтю витрат при виробництві зеленого добрива.

ДЕ І КОЛИ ЗАСТОСОВУЮТЬ СИДЕРАТИ:
- у міжряддях між їстівними та декоративними рослинами;
- як суміжну скоростиглу культуру серед пізньостиглих (наприклад, пастернаку, кореневої селери, цибулі тощо);
- у проміжках між збором урожаю та новими насадженнями;
- у міжсезоння, наприкінці літа та восени перед зимою;
- для відпочинку ґрунту від інтенсивного використання на цілий рік.

ПЕРЕВАГИ СИДЕРАЦІЇ
Зниження вимивання поживних речовин. У зимовий період з ґрунту особливо легко вимиваються поживні речовини, зокрема азот, калій і магній. Вирощування зелених добрив до, після і в проміжках між основними культурами із наступним закладенням у ґрунт сприяє утриманню цих речовин у родючому шарі.
Розпушування ґрунту. Сидерати добре розпушують нижні шари ґрунту завдяки своєму корінню, полегшуючи до них доступ повітря і вологи, що створює нормальні умови для розвитку основних культур. Така дія рослин-сидератів з розгалуженою кореневою системою особливо корисна на важких ущільнених ґрунтах, які погано вбирають воду.
Фіксація азоту. Азот, основні запаси якого зосереджено в атмосфері, є найважливішим елементом харчування, що необхідний для нормального росту і розвитку рослин. Бульбочкові бактерії, що живуть на коренях бобових рослин, накопичують азот, який рослина засвоїла з повітря, і збагачують ним ґрунт. Тому бобові культури (горох, квасоля, вика, конюшина і люпин) у сівозміні висівають перед посадкою листових і зелених культур, які сильно виснажують ґрунт.
Захист ґрунту від ерозії. На схилах ґрунт особливо схильний до змиву верхнього шару дощовими і талими водами. Рослини-сидерати своїм сильним корінням утримують ґрунтові частки, оберігаючи тим самим вимивання поживних речовин. У результаті – завдяки високому вмісту органічних речовин легкі ґрунти краще зберігають вологу, важкі ж ґрунти, навпаки, розпушуються і легко пропускають воду в глибокі шари.
Збереження гумусу. Зелене добриво підвищує вміст у ґрунті органічних речовин, які слугують своєрідним резервом необхідних рослинам поживних речовин, джерелом енергії для багатьох корисних мікроорганізмів. Мікроорганізми, своєю чергою, виділяють корисні речовини, які поліпшують структуру ґрунту і сприятливо діють на рослини. Внаслідок цього основні культурні рослини ростуть більш інтенсивно і приносять більш високі врожаї.
Пригнічення росту бур’янів. Рослини-сидерати дуже швидко розвивають густу зелену масу, не даючи жодного шансу бур’янам вижити між ними. Гірчиця, фацелія, жито мають здатність затримувати проростання насіння бур’янів. Посіви люпину або чорнобривців, які проростають не так швидко, слід прополювати до утворення щільної зеленої маси.
Боротьба зі шкідниками. Сидерати, висіяні серед овочевих культур, частково приймають на себе удар садових шкідників, а частково відлякують їх від посадок, просто збиваючи їх з пантелику. У той же час яскраві та повні нектару квіти більшості сидеральних культур здатні залучати до посадок корисних комах, бджіл і джмелів.
Придушення нематод. Нематоди – крихітні черв’яки, які проникають у корені і руйнують їх оболонку, відкриваючи шлях для грибків, бактерій і вірусів. Дуже виснажують ґрунт. Добре пригнічують поширення нематод чорнобривці, олійна редька, жовта гірчиця.

Для сидерації найчастіше висівають бобові культури: еспарцет вузьколистий, люцерну посівну, вику яру, буркуни, люпини, сераделу, які збагачують грунт поживноми речовинами та покращують його структуру. Використовують також редьку олійну, гірчицю, фацелію, гречку, а також сумішки, наприклад: вику яру + овес посівний та інше.

ГІРЧИЦЯ
Гірчиця характеризується швидким ростом вегетативної маси. Всього через 30-40 днів настає укісна стиглість. Завдяки швидкорослості її використовують як сидерат, висіваючи навіть у пізні строки (кінець липня – початок серпня), після збирання зернових культур. Урожайність зеленої маси досягає 200-300 ц/га.
Кращим строком сівби гірчиці є ранній, одночасно з ранніми зерновими культурами. Слід відмітити її цінну властивість як природного гербіциду. Вона зменшує забур’яненість наступних культур у сівозміні. У зв’язку з цим гірчицю на сидерат краще сіяти після збирання зернових культур. Сіють її звичайним рядковим способом, на забур’янених полях краще висівати широкорядним способом. Дискують на сидеральне добриво у фазі цвітіння – початку утворення плодів (стручків).

РЕДЬКА ОЛІЙНА
У сучасному рослинництві редька олійна є відносно новою сидеральною культурою. Особливо велике значення вона має при вирощуванні на бідних і важких грунтах: покращуються фізичні властивості грунту, зменшується небезпека ураження хворобами, підвищується врожайніть наступних культур. Це вологолюбна рослина з коротким вегетаційним періодом (45-50 днів від сівби до цвітіння). Вона формує 300 ц/га і більше високобілкової зеленої маси. Висівають редьку олійну звичайним рядковим способом, вирощують у чистому безпокривному посіві, а також її можна підсівати до кукурудзи на зелений корм у фазі 3-4 листків. Дискують на сидерат у фазі бутонізації – початку цвітіння.

ЛЮПИН
Однією з найкращих сидеральних культур вважається люпин. Це біологічний меліорант: він відіграє винятково важливу роль у підвищенні родючості малородючих дерново-підзолистих, піщаних та супіщаних грунтів, покращуючи їх фізико-хімічні властивості. Люпин дає урожай зеленої маси до 350 ц/га і більше. Він є найкращим азотфіксатором, азот та рештки рослин поступово мінералізуються і практично не вимиваються. Симбіотичний азот люпину є легкодоступним, екологічно чистим і найдешевшим з усіх видів добрив. Люпин висівають у паровому полі навесні одночасно або услід за ранніми зерновими культурами, а поживний та поукісний – одразу після збирання попередника. Найпоширеніший спосіб сівби – звичайний рядковий. Заробляють люпин на сидерат у фазі утворення бобів, оскільки в цей час у ньому нагромаджується максимальна кількість азоту.
Поукісний посів люпину здійснюють після скошування попередньої культури на зелений корм.
Підсівні посіви люпину проводять навесні під основну культуру. Після збирання врожаю основної культури люпин починає інтенсивно рости і нагромаджувати зелену масу, яка і використовується для удобрення. Після дискування люпину на сидерат у фазі початку цвітіння – бутонізації, за сприятливих умов зволоження, надземна маса може відрости вдруге, і її використовують знову як зелене добриво.

ФАЦЕЛІЯ
Завдяки швидкорослості, особливо на ранніх фазах, вирощується на зелене добриво фацелія. Це однорічна одноукісна культура, яка не уражається шкідниками і хворобами, добре пригнічує бур’яни, невимоглива до грунтів і умов вирощування. Її краще висівати у суміші з бобовими рослинами, які швидко ростуть.
Врожайність зеленої маси фацелії біля 300 ц/га.
Сіють звичайним рядковим способом, сіяти можна як весною, так і літом.

БУРКУН
Ефективним сидератом є також буркун. Він має здатність нагромаджувати в грунті значну кількість фосфору, калію, кальцію, сірки, чим сприяє підвищенню його родючості. Буркун також використовують як меліорант для освоєння засолених грунтів. За один укіс буркуну отримують 350-400 ц/га зеленої маси. Його сіють переважно під покрив ранніх зернових культур, однорічних ярих сумішей, кукурудзи на зелений корм. Буркун можна вирощувати і в чистому безпокривному посіві. Сіють його звичайним рядковим способом зернотрав’яними сівалками одночасно з покривною культурою. Дискують на сидерат у фазі бутонізації – початку цвітіння.

ВИКА ЯРА
Як сидеральне добриво використовується також вика яра. Це одна з найпоширеніших однорічних бобових трав. Але краще висівати її на зелене добриво в суміші з вівсом. За високого рівня агротехніки врожайність зеленої маси вико-вівсяної суміші досягає 250-300 ц/га і більше.
Спосіб сівби звичайний рядковий, що забезпечує рівномірне розміщення насіння на площі. При цьому рослини вики добре пригнічують бур’яни. Висівають вику яру з вівсом дуже рано: одночасно з ранніми зерновими культурами. У фазі сизих бобів проводять дискування на сидеральне добриво.

ВИКА ОЗИМА
Використовується на зелене добриво і вика озима. Сівба вики озимої у чистому вигляді неефективна через вилягання травостою і зниження урожайності зеленої маси. Тому її краще висівати в суміші з озимими зерновими культурами (переважно з житом озимим). Урожайність зеленої маси в суміші з житом озимим становить 300-400 ц/га.
При сівбі суміші можна висівати одночасно вику з озимим житом, але краще висівати їх роздільно. Спочатку висівають вику (за 12-14 днів до оптимального строку сівби жита). Потім по сходах вики озимої, успішній її перезимівлі, меншому випаданню взимку.
Спосіб сівби – звичайний рядковий. У фазі цвітіння вики (до викошування жита) проводять дискування на сидеральне добриво.